Опубліковано Світлана Ляшко
Фото Василя Сосюка.
Майже чотири десятиліття трудиться у ВАТ «Сарненський хлібозавод» Марія БІЛЯЧЕНКО
Ще 1 квітня 1972 року після закінчення Рівненського кооперативного училища переступила юнка поріг хлібозаводу. І донині в його стінах випікає духмяні буханці хліба, булки, словом, продукцію, яку із задоволенням розкуповують не тільки в районі, а й за його межами. Адже за якістю та смаком сарненським паляницям, можна сказати з упевненістю, конкуренції в регіоні немає.
- Ми строго дотримуємо технології випікання як хліба, так і хлібобулочних виробів, - ділиться майстер Марія Біляченко. – У нас потужна лабораторія, у зміні є два помічники технолога, які повсякчас контролюють роботу пекарів. Та й люди стараються, адже від того, якої якості буде хліб і як його розкуплять залежить і їх заробітна плата.
Нині на підприємстві весь процес виробництва автоматизований. А було ж, згадує Марія Іванівна, коли тільки-но влаштувалась на завод, дуже багато ручної праці. Та вже тоді знала, що роботу цю не покине. Хоч і важко, та подобалось. Адже ще з дитинства добре пам’ятає запах свіжого хліба, який пекла мама. Тому й училище вибрала відповідне. А згодом продовжила навчання без відриву від виробництва у Львівському технікумі харчової промисловості. І вже через якихось три-чотири роки їй доручили очолити зміну. Молода, енергійна, завзята взялась за працю із сумлінням й ентузіазмом. Її бригада дуже скоро стала кращою. Не здають позиції і до сьогодні. Мабуть, саме тому в часи, коли завод зупинився, і втрималися. Саме їх і ще один колектив з чотирьох залишили. Іншим же довелось шукати роботу деінде.
Зараз у зміні Марії Біляченко 21 працівник. І все в неї під контролем, адже за майже 40 років добре знає, як організувати процес так, щоб і простоїв не було, і люди у відпустку йшли, і хліб на прилавки надходив вчасно свіжим і гарної якості. Всього ж за добу його випікають до 15 тонн. Радіють, коли попит на продукцію збільшується, значить, подобається вона споживачам. З гордістю показували батони, які щойно дістали з печі.
- Виробляємо ж до 30 найменувань хлібобулочних виробів, - додала Марія Іванівна. – А що сама біля печі деколи стою, то не дивно. Адже треба допомогти, щоб і автомобілі не простоювали, і когось підмінити. Чи дома щось випікаю? Так, внуки дуже люблять мої пиріжки…
До слова, їх у щасливої бабусі троє. Поки що. А доля, хоч і не дуже прихильною була на початку, адже, маючи двох діток, з чоловіком розлучилася, та все ж зустріла на своєму шляху рідну людину. У Дмитра померла дружина, залишився з двома дітками. Марія не злякалась труднощів. Разом виростили, вивчили їх, одружили. Уже й онуків діждали. І хоча родом із села Красносілля Володимирецького району, прикипіла душею до Сарн. Тут про-йшли її молоді роки, зрілість, тут здобула визнання й повагу колег, керівництва. Тож і не дивно, що Марія Біляченко стала одним із номінантів районного конкурсу «Жінка 2009 року».