Опубліковано СН
Галина Басиста із с. Кричильськ опанувала його ще з десяти років
Проїжджаючи центральною вулицею Кричильська, не могли не звернути увагу на численні різнокольорові покривала й килимки, що висіли на огорожі одного з обійсть. Зупинились помилуватись красою незвичних нині речей. З відкритою доброю посмішкою з хати вийшла господиня Галина Басиста, запросила зайти до оселі. І тут зрозуміли, що потрапили в царство ткацтва. Виткані вироби прикрашали ліжка, лави, стіни: портьє, доріжки, покривала, рушники. І все це роботи майстрині. Вони поєднані непересічним творчим почерком в орнаменті, композиції, кольоровій гамі. Та має жінка у своїй колекції не тільки ці речі, а й звичайні лляні мішки, що так необхідні в господарстві.Галина Басиста народилась і проживає в Кричильську. Здобувши професію продавця, з юних років і до пенсії працювала в місцевому магазині. Та все ж відрадою для душі вважає роботу за ткацьким верстатом.
- Ткати навчилась з дитинства. Адже це ремесло з покоління в покоління передавалося жінкам нашого роду, – розказує майстриня. – Пам’ятаю, як бабуся навчала маму й хрещену працювати на верстаті. Вони довгими зимовими вечорами не відходили від нього, з їх рук, як із чарівної палички, виходили різнобарвні покривала, килимки, сорочки. Привчали й мене змалечку до цієї клопіткої і водночас цікавої роботи.
Галині Панасівні подобається процес виготовлення тканини давнім способом щільного поєднання перехресно переплетених ниток. Коли їй було 10 років, то самостійно вправно справлялась з цією роботою. Та не тільки бажання змушувало дівчину ткати, адже в ті часи не було такого різноманіття конче потрібних речей у магазинах і на базарах, як зараз. Тож доводилось робити їх самим. Тим більше, що тоді одна котушка ниток коштувала лише 10 копійок, а ще для роботи використовували старі розібрані на нитки кофти. Галина Басиста любить і вишивати, а полотна часто ткала сама.
За словами жінки, за один вечір можна виткати три рушники, з орнаментом, звичайно, довше. Майстриня завдячує чоловікові, який у той час допомагав по господарству й доглядав сина Леоніда, а вона не відходила від верстата, бувало, й до ночі. Бо не могла покинути навіть на день незавершену роботу.
Ткала не тільки для себе, а й на замовлення односельців, родичів. Є її роботи навіть у Львові, адже якось у село приїжджали журналісти Львів-ського телебачення знімати передачу. Жінка демонструвала їм свої вироби, подарувала й одне з покривал на згадку.
- Упевнена, що мистецтво ткацтва знайде своїх продовжувачів. Здається, не так давно майже всі українці ходили у власноруч зітканому одязі. А зараз такі речі радше екзотика, ніж повсякденність, однак вони стають усе популярні-шими, особливо серед молоді, – пояснює пані Галина. – Люди їх потребують, цікавляться, шукають ексклюзивну зіткану вручну річ. Нині молодь часто просить зіткати сорочку, запаску, пояс чи сумку… Та, на жаль, віднедавна вже цим не займаюсь: бавлю маленьких онуків, та й здоров’я вже не те. А молодь повинна вчитись і передавати з покоління в покоління це ремесло, яке в умілих руках перетворюється в мистецтво.
І дійсно, вироби Галини Басистої більш подібні до витворів мистецтва, ніж до буденних побутових речей.
Наталія Демчук.