Живе вівчарство в Карпилівці

На бідних гумусом поліських грунтах важко виростити високий урожай зернових і багатьох інших сільгоспкультур, тож тільки тваринницька галузь є дійсно перспективною. А житель с. Карпилівка Олександр Мартинюк вважає, що з тварин вівці дають найбільше користі й економічно найвигідніше їх розводити.

Йому вже за п’ятдесят, досвід сільського господарювання має великий, хоча довгий час трудився лісником Сарненського держлісгоспу. Серед живності в його дворі дванадцять овець.- Є в селі й більші отари, - каже господар. – Коли я був малим і наша сім’я жила на хуторі Гайок біля Стрільська, то батько, до речі, теж на ймення Олександр, тримав у хазяйстві понад чотири десятки цих тварин. На початку 60-х років минулого століття в краї масово йшла меліорація земель, укрупнення колгоспів. Тоді ж за вказівкою зверху місцева влада категорично вимагала від хуторян переселятися в села. Ніхто особливої згоди не питав, розкидали господарчі й інші будівлі – вибирайся з насидженого місця і все! Переїхали на постійне проживання в Карпилівку. Відтоді скоротили й овече поголів’я, бо пасти ніде було.
Щодо корму, то вівці невибагливі: їдять траву, бур’яни, солому тощо. Для них чудово підходять рослини з низьким травостоєм. Якщо ж сипнути зерна – повизбирують до останньої зернини. І догляду за ними треба обмаль, бо збігаються в отару й шукають траву, де прийдеться. Ходять по селу, пасуться на узбіччях доріг чи на пустирях.А то з чередою корів дріботять на випас, і тільки ввечері «колективно» повертаються додому.
Навички ведення вівчарства Олександр Мартинюк перейняв від батька, добре розуміється на перевагах тієї чи іншої породи. За його словами, в Україні, як і на Північному Кавказі та в Поволжі, найбільш поширені радянські мериноси, які мають однорідну вовну та білу масть. Взагалі, в основу класифікації овець покладені ознаки, що характеризують напрям продуктивності, а точніше – за якістю шерсті та вагою тварин. Маса маток сягає 40 кілограмів, а баранів – до 70. Довжина шерсті – 7-11 см, її настриг - від 5 до 8 кг. Технічні або фізичні властивості вовни визначають за довжиною, міцністю, пружністю, еластичністю, кольором, виходом чистого волокна. А основний показник якості – тонина, тобто діаметр поперечного перерізу окремої волокнини. Здавна відомі зручністю та здатністю зберігати тепло вовняні кожухи та дублянки. Порід овець є багато, над виведенням їх трудились селекціонери в різних регіонах світу. Зокрема м’ясного напряму можуть бути вагою 90-120 кг. У нашій місцевості їх вико-ристовують для отримання як волосяного покриву, так і м’яса.
Олександр Мартинюк розповідає, що, зарізавши тварину, має декілька десятків кілограмів свіжих м’ясопродуктів. Щодо вовни, то її закуповували майстри з інших сіл для виготовлення ковдр, подушок, шкарпеток. Бувало, карпилівці возили її та шкіру в Білорусь, там здавали, а навзамін купували недорогі кожухи. Нині ж це накладно. Ази вівчарства опанував син господаря Ігор. Правда, овече молоко в селі не використовують. Разовий приплід становить пару ягнят, а якось було й троє – доволі рідкісний випадок у тутешніх краях.
Щоб вирощувати високопродуктивні породи овець, потрібні особливі умови, фахівці з досвідом, підтримка держави. Це добре розуміли в радянські колгоспні часи, а нині скотарство на Поліссі, як і вся сільськогосподарська галузь, переживає нелегкі часи занепаду. Тільки окремі хазяї-ентузіасти більше з цікавості, ніж з економічних міркувань, часто з мізерною вигодою утримують овече поголів’я. Сприяти їм у розвитку справи – значить наслідувати досвід зарубіжних країн, де, як і все тваринництво, вівчарство стало потужним джерелом виробництва м’яса, сиру, вовни та їх похідних продуктів.

Анатолій ПЕТРУК.