Райський куточок

створила родина Світлани Бульботки власними руками

У будинку по вулиці Суворова, 8, що в Сарнах, живе сім’я, наймолодшому члену якої – 5, а найстаршій господині – 82. Олександру Слободенюк, яка все життя віддала не лише власним дітям, а й тим, що навчались у Чудельській спеціальній школі-інтернаті № 2 І-ІІ ступенів Рівненської обласної ради, де працювала завучем, у місті знають майже всі. Старший її син живе в Москві, другий - за Ковелем, у Турійському районі, веде фермерське господарство. З нею ж залишилась донька Світлана. Саме про неї сьогодні поведемо мову.
Якимось чином у житті часто трапляється так, що дочка повторює мамину долю. Коли дівчинка, яку ненька народила в 42 роки (заміж вийшла в 30), навчалась у 10 класі, не стало батька. У 17 Світлана вийшла заміж, «бо любила», зізнається. Народила спочатку сина, потім доньку, яка була найбільшим дивом у сім’ї, де по батьківській і материнській лініях на світ з’являлись лише хлопці. Інна хоча й дівчинка, успадкувала змалку чоловічий характер і батькову вдачу. Могла як набити на вулиці будь-якого хлопчака, так і розборонити бійку між ними. І професію обрала самостійно, якій навчається в Дніпропетровській академії митної служби України.
Син Світлани Бульботки В’ячеслав закінчив Луцький національний технічний університет, справжній комп’ютерних справ майстер, здобуває другу вищу освіту. І завдячує мамі за все. Пам’ятає, коли пішов у 1 клас, а Інні виповнилось 4, не стало батька. Втративши чоловіка, з яким 7 років тривало щастя, не маючи роботи, аби поставити дітей на ноги, поїхала в Москву на заробітки. Діти залишилися з мамою. Тоді син попросив її купити комп’ютер. Не могла відмовити йому й через 4 місяці важкої праці привезла найкрутіший тоді «Pentium-4». Як з’ясувала з часом, недарма. Обоє дітей навчались за державний кошт. В’ячеслав закінчив вуз із відзнакою.
10 років минуло після смерті чоловіка. Світлана Іванівна закінчила заочно Сарненський педагогічний коледж, де працює гардеробницею. Самотужки доводили з мамою дім до пуття, в якому жили. Пропонували квартиру, згадує Олександра Максимівна, але мріяли тільки про власне житло. І коли придбали, на подвір’я завезли майже 100 машин піску, бо під ногами було болото. Тепер тут справжній райський куточок, де відпочивають душа й тіло. З ранньої весни й до пізньої осені одні квіти змінюють інші. 56 видів тюльпанів, троянди, водяні лілії в міні-ставках. Дарма, що останні можуть прожити лише 4 дні. Дерев’яний вітряк і віз із українським козаком, діючі фонтанчики. Генератором ідей була Світлана. Якось поїхала в гості до брата й побачила там альпійську гірку. Вирішила обов’язково в себе зробити таку ж саму, згодом з’явились перший фонтан і ставочок.
Упродовж 10 років до Світлани не залишався байдужим найкращий друг її чоловіка Олександр. Він був дружбою на їхньому весіллі й любив жінку всім серцем. Про таких кажуть – однолюб. Просив стати його дружиною, але вона відмовила. «Дочекаюсь тебе, коли скажеш «так», - сказав чоловік, і терпляче дожидався. Через 10 років Світлана Іванівна таки погодилась. І сталося в родині ще одне диво. Біля дому була ялинка, посаджена батьком 20 років тому. Вона залишалась однаковою, не росла. А коли в оселі з’явився Олександр, з яким живуть уже 7 років, дерево піднялось. Потім народився Сашко – наймолодший, якому зараз 5 років. Хлопчик понад усе любить конструктори. Може годинами складати літаки, вміє читати. До слова, Інна дуже гарно малює. І тепер у родині, жартує вона, бабуся Олександра й два Сашки. Старший обожнює дітей, а вони його. І всі разом допомагають Світлані. Інна привезла з Дніпропетровська кущі барбарису, різноманітні іграшки. Світлана Іванівна спочатку купувала газети, журнали, тепер більше корисної інформації знаходить у світовій Інтернет-мережі. Приємно, що й Олександр захопився заняттям дружини. Власноруч змайстрував вітряк, а на воза втратив два свої вихідні.
Сусіди також допомагають, хто чим може. Один колесо приніс, другий подарував старовинний рушник. Кажуть господині: «Тепер молоді, які одружуються, можуть приїжджати фотографуватись сюди». А в планах Світлани… дозвольте не розголошувати, аби збулися.
Кожного ранку в будинку по вул. Суворова, 8 прокидаються його мешканці й по черзі роблять обхід подвір’я, заглядають у кожен його закуток. Десь треба полити рослини чи прибрати ті, що зів’яли. І наймолодший Сашко також бере участь у цьому процесі. А потім біжить радісно до неньки, повідомляючи: «Мамо, ти бачила? Зацвіла квіточка!».
Уже вкотре переконалась, які талановиті й гарні жінки живуть на Сарненщині. У красі виховують своїх дітей, які платять їм любов’ю. Тож нехай будуть щасливими родини й благословенною земля, на якій вони живуть.
Марія КУЗЬМИЧ.