Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Щаслива та людина, яка прожила життя й не знає лікарні. Але від хвороб ніхто не застрахований.
Усе може статися неочікувано, в одну мить. Так, як зі мною. Ще в молоді роки підняв відро з вапном - і відразу відчув різкий біль у спині. Відтоді і почались страждання. А в 1988-ому змушений був звернутися в Сарненську ЦРЛ, бо від болю ставало важко рухатись. Невропатолог поставив діагноз: остеонходроз з карликовим синдромом. Три тижні лікувався в стаціонарному відділені. Після закінчення курсу краще не стало, тож направили в Рівне, в госпіталь управління внутрішніх справ, де призначили той же метод лікування й ті ж пігулки й уколи, що нещодавно приймав. До слова, ще й попередили: потрібно зробити перерву на два тижні. Не знаю, чому в госпіталі це не взяли до уваги, коли погіршився стан здоров’я, почала боліти печінка, піднявся тиск. Лікар після обстеження діагностував гіпертонію й направив в обласну лікарню. Відмовився, бо розумів, що тиск піднявся через ліки. Коли сказав про це старшій медсестрі, порадила їх не приймати, хоча призначення виконувала. Пігулки викидав, аби ніхто не бачив, і вже через тиждень, коли лікар, підполковник міліції, поміряв тиск, здивувався, що був у нормі. Звичайно, не розповів йому правду.
Три тижні не міг піднятися східцями на третій поверх. Далі направили в Корець на радонові ванни. І знову те ж саме лікування, що в Сарнах і Рівному, а головне – ті ж пігулки й уколи. Звичайно, нічого не приймав. А через три тижні мене зігнуло в дугу, ледве пересувався. Від масажів у всіх лікарнях спина почорніла, а результату не було. Коли повернувся в госпіталь, повідомили, що вихід один – операція. Поїхав у Рівненську міську нейрохірургічну лікарню. Погодився на оперативне втручання. Немолодий ескулап співчутливо поглянув і сказав: «Шкода вас. Зізнаюсь, що операція на хребті складна. Після неї люди часто стають інвалідами на все життя. У вас випадання двох хребців, як у народі кажуть «дисків». Вони зійшли зі свого місця в середину й зрослися». Порадив шукати порятунку в народних цілителів. Тож сьогоднішнім здоров’ям завдячую саме їм.
Повернувшись із Рівного, відразу звернувся в районну поліклініку до невропатолога. Там ознайомились з епікризом, подивились на мій стан і призначили другу групу інвалідності. Та я відмовився. Не хотів бути інвалідом у 48 років. Чомусь вірив, що знайду спасіння, хоча й були сумніви. Але, як кажуть, є Бог на світі. Добрі люди порадили поїхати в село Михалин Березнівського району до чоловіка, який лікував такі хвороби. Коли він побачив, як я, майже на чотирьох, зігнувшись, вийшов з машини, відразу сказав: «Ні, такому вже не допоможу». Я заплакав. То була моя остання надія. Змилувавшись на мої благання, погодився оглянути. І яка була радість, коли, провівши декілька разів по хребту, з усмішкою сказав: «Не переживайте, будете ходити». Не вірив, що лікарі не могли нічого зробити, а звичайна людина з села поставить мене на ноги. Але диво таки сталося. Після трьох сеансів рятівника став здоровим, ніби нічого й не було. Невропатолог і сама була здивована. Вже згодом, коли до неї приходили хворі з такою ж недугою, направляла до мене, аби дав адресу. Відтоді хребет не турбує. Правда, через деякий час після важкої роботи знову зігнуло. Коли йшов містом, наздогнав молодий чоловік й запитав, що зі мною. Тоді не знав, що то був В’ячеслав Хрикін. Запропонував зайти до нього на прийом. Погодився. Після трьох сеансів поставив на ноги. Правду кажуть, хто вірить у себе, тому й Бог допомагає. Минуло з тих пір, коли став майже інвалідом, тридцять чотири роки. Про ті часи згадую, мов сон, завдяки Богові й людям, які мене врятували. Пам’ятаю, лікарі забороняли щось важке піднімати, не робити різких рухів, але хотілося повноцінного життя. Тож наперекір їхнім порадам робив усе. Розумів, що варто побільше рухатись, а не вести сидячий спосіб життя. У селі в той час жила самотня старенька мати, тримала господарство, тож змушений був допомагати їй. А ще скажу про велосипедний спорт. Село моє розташоване за 25 кілометрів від Сарн, тож доводилось щодня долати 50 км і ніякої втоми не відчував… Тим, хто втратив віру в медиків, пораджу: шукайте нетрадиційні методи лікування, носіїв народної медицини. І не втрачайте віри в себе, дружіть з фізичною культурою, не лінуйтеся побільше рухатися, не переїдайте, частіше їздіть велосипедом (але швидко), тоді буде ефект…
Володимир ПІНЧУК.