Опубліковано СН
Уже стало доброю традицією щороку вшановувати в районі тих жінок, які своєю самовідданою працею сприяють соціально-економічному, культурному розвитку Сарненщини. Цьогоріч у номінації «Жінки-працівники органів прокуратури, суду, податкової інспекції, СБУ, МВС» переможницею стала інспектор штабу Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області Тетяна Олач.
Коли зустрілись зі старшим лейтенантом Олач, вразили щирість і відкритість, вражаюче внутрішнє сяйво, завдяки якому хочеться бути поряд, розмовляти, споглядати. Особливо споглядати, бо вродою Бог пінкертона в спідниці не обділив.
Вона таки красива, ніде правди діти. Є в ній щось і від пишних рубенсівських героїнь, гордих своєю земною вродою, і від одухотворених ликів святих. Тому перше питання, звісна річ, що ж така чарівна жінка робить у міліції, адже ця професія, як на мене, вимагає не принадності та привітності, а строгості, ба навіть брутальності.
- Проблема вибору майбутнього фаху ніколи переді мною не стояла, - розповідає пані Тетяна, - бо вже змалку знала, що торуватиму батькову стежину й обов’язково стану міліціонером. А як же інакше? Тато багато років працював у райвідділі Міністерства внутрішніх справ України, а мене мама так і називала – татусева доця.
У шкільні роки Таню вирізняли неабияка активність, дивовижна рухливість, небажання займатися рутинною роботою. Недарма ж мама жартома пригадує, що не одну пару штанів порвала на парканах. А як дивувався класний керівник, коли після закінчення школи колишня учениця звернулась за характеристикою, бо мала намір піти працювати в міліцію.
Чи важко було попервах? Та ні, не дуже, опікували й допомагали батькові колеги, наприклад Михайло Бабич, стали в пригоді знання, здобуті в юридичному коледжі, розповідає Тетяна. Тим часом тендітна дівчина п’ять років обіймала посаду старшого інспектора патрульної служби, а там усякого бувало: і нічні чергування, й агресивно налаштовані молодики напідпитку…
Зараз Тетяна Олач закінчує Національну академію внутрішніх справ у Києві, працює в штабі райвідділу міліції. Щодня сумлінно вводить у базу даних порушені й відмовні кримінальні справи, веде облік дзвінків, заяв і повідомлень, що надходять у чергову частину, виконує багато іншої, непомітної для стороннього ока роботи, без якої, проте, почались би перебої в діяльності силової структури. Робочий день чарівної жінки ненормований, доводиться інколи затримуватися й до ночі, добре, що чоловік ставиться до цього з розумінням, позаяк сам працює в лінійному відділі міліції на станції Сарни, отож добре знає цю небезпечну й важку службу. До речі, з Русланом Пузніком Тетяна познайомилась під час спільної роботи, а нині міліцейське подружжя радує п’ятирічна донечка Інна – невгамовна та жвава, як колись мама. Життєрадісна дівчинка росте в атмосфері любові та доброти, саме їй присвячують батьки кожну вільну хвилинку, яка, щоправда, випадає зазвичай у неділю, адже в суботу найчастіше обоє на службі.
Приязна та товариська вдача Тетяни Олач, її добросовісне ставлення до функціональних обов’язків заслужили повагу колег, друзів. Не залишилась непоміченою її динамічна праця: у скарбничці старшого лейтенанта почесні грамоти районної ради, управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області. Що тут сказати? Справжня сучасна жінка – тендітна і вольова, красива і сильна.
Андрій МАКАРОВ.