Візерунки сільського різьбяра

Анатолій Омельковець із с. Тинне – майстер різьби по дереву, професійний столяр. Виготовляє вікна, двері, ліжка, столи, табуретки. Найперше, що впало в очі, коли завітали на його подвір’я, - недобудована дерев’яна лазня.

- Ідея звести приміщення, де можна не лише помитись, а й попаритися, виникла весною минулого року, - розповідає Анатолій Олександрович. – Про сировину дбаю заздалегідь, але через брак часу, бо їжджу на заробітки, зайнявся будівництвом під осінь. Для мене це найбільш сприятлива пора для роботи з деревом. За весну й літо якраз встигаю заготовити матеріали.
Спеціальність столяра-паркетника майбутній майстер здобув у Кузнецовському СПТУ-12. Отримавши диплом, тривалий час удома виготовляв меблі. А щоб вони виглядали більш привабливо, почав насичувати різноманітними візерунками, здебільшого квітами. Різьбити навчився ще в училищі. Ця справа одразу запала в душу, тож, аби втілювати в життя задуми, замовив у Львові спе-ціальний набір різців.
Згодом Анатолій Омельковець поповнив лави Збройних сил України, а коли демобілізувався, працевлаштувався за спеціальністю у фірму «Фенікс», де зміг глибше доторкнутись до різних граней мистецтва. Майстрував і домовини.- За рік, - каже, - разом із колегою виготовляли майже 400 гробів. Таке життя: на них завжди є попит, хоч мав бажання творити приємніші речі.
У фірмі пропрацював понад 5 років, відтак почав їздити на заробітки. Та про захоплення не забув, хоч часу для творчості, зізнається, завжди не вистачало. У вільну хвилину брався за улюблену справу. Робив не лише меблі, а й столярку, оздоблював дзеркала й годинники, які час від часу комусь дарував. Адже Анатолія, як творчу особистість, знали не лише мешканці Тинного, а й сусідніх населених пунктів і регіонів.
Кожен, хто заходить в оселю Омельковців нині, може позаздрити її дизайну, адже тут дуже мало фабричних меблів, майже в кожній кімнаті стоять зроблені господарем власноруч. Побудував чоловік собі й майстерню, де зберігає весь робочий інструмент: рубанки, пили, молотки, сушить дошки.
- З яким деревом найчастіше працюєте? – поцікавилась у нього.
– Для різьби підходить будь-яке. Коли ж виготовляю ліжка чи столи, найчастіше використовую вільху, що добре піддається обробці. Двері майструю з сосни, вона не всихається і не ламається так швидко, як інші. Заготовляю також дуб: з цього надміцного дерева виходять непогані меблі. Працювати із сировиною нелегко. Особливо тяжко вирізьблювати візерунки. Це скрупульозна праця. Щоб виріб вийшов гарним, треба гармонійно поєднати задуми й фантазії, одно слово, потрудитись.
Анатолій Омельковець самотужки оббив вагонкою стіни в коридорі й на кухні, фільонкою - стелю в будинку, облицював плиткою грубку та ванну. Знається на будівництві: вміє котеджі зводити, гаражі й каміни, робить сам євроремонти. Тож нині його оселею можна милуватись. Тільки в одному залі фантазував майже два роки. Помітно, що вклав у роботу душу - в кімнаті пречудові інтер’єр і ремонт.
Як і кожен у селі, тримає чоловік велике господарство, обробляє багато землі. Щодня трудиться не покладаючи рук, адже разом з дружиною, яка трудиться продавцем, виховують 5 дітей. Продовжувачів роду вчить любити дерево, працювати з ним, а також робити неповторні речі, які милуватимуть око, даруватимуть хороші відчуття і, зрештою, радуватимуть усіх, хто хоч раз побачить їх.