Опубліковано СН
Вони народились в Америці, і в Україну, на Сарненщину, підлітки Віллі, Алекс і Рувим приїхали вперше.
Подивитись, де виросли їхні батьки. Юнаки, за їхніми словами, уявляли землю своїх предків і склали враження про неї від побачених фото. Тож у загальному великої різниці між останніми й реальністю не відчували. Не складно було помітити, що в Немовичах вони трохи нудились. Їх не можна було здивувати ні риболовлею, ні ландшафтом. Хіба що незвичним для них сільським «комфортом». Дізнавшись, що Віллі закінчив Whatcom Community College, а зараз здобуває професію автокранівника, поцікавилась, чого вчать в американських університетах.
Не марнують ані свого часу, ані грошей
У порівнянні із загальноосвітньою школою (прийшла до висновку) навантаження на студентів є значно більшим. Перелік навчальних дисциплін не такий довгий, як у нас, але навчатися там набагато складніше. Насамперед, націлюють на глибоке розуміння змісту предмету й формують практичні навички використання отриманих знань. Та головне, чого вчать у їхніх університетах, – самостійно критично мислити. Цей коледж, розповів юнак, підтримує держава і в ньому здобувають освіту майже 7 тисяч хлопців і дівчат (у процентному відношенні останніх на 10% більше). У будь-який час кожен має можливість повернутись назад до школи. Викладачі висококваліфіковані й з повагою ставляться до тих, кого навчають. Готові допомогти вирішити всі проблеми, які турбують їхніх підопічних. І це, зважаючи на те, що тут можна зустріти однокурсників із 25 країн світу, які, до слова, отримують допомогу й підтримку. «Це надзвичайне місце, - із захопленням констатував Віллі. – І я не можу уявити професора, який міг би собі дозволити викладання лише в лекційному форматі!».
Повертаючись до запитання про те, які вони – американські студенти, мушу відзначити дуже високий рівень їхньої мотивації до навчання, прагнення й готовність пізнавати щось цілком нове й незнайоме, навіть коли вони зовсім нічого не знають про предмет. «Ми ж платимо за освіту і тому обираємо курси, які нам справді потрібні. Я вже багато чого дізнався про майбутню професію, і не тільки теоретично. У вільний час і впродовж канікул працюю на будівельному майданчику. Буває, о 6 ранку йду на роботу й повертаюсь додому пізно ввечері. Зате ніхто не дорікає копійкою. Тому не марную ані свого часу, ані грошей, і сумлінно вчуся. Мушу відзначити, те, що показують у серіалах, таких, як, скажімо, «Друзі», не завжди відповідає дійсності», - розповідає Рувим.
Насправді ніхто, як у кіно, не прогулює заняття. Навпаки, навіть конкурують один з одним за вищу позицію в студентському рейтингу. Бо ж лише кращі з кращих можуть претендувати на стипендію (безкоштовне навчання та кошти на прожиток), а це багато важить. Тому справді дуже стараються довести викладачеві свій інтелектуальний потенціал, зацікавлені у високих оцінках. Цікаво, що за пропущені заняття професори можуть знизити останню за курс або призначити додаткові завдання. Однак і при таких, скажемо, ліберальних правилах студенти не «сачкують»! Іспит також не є обов’язковою процедурою для виставлення відповідного бала. Натомість викладач із самого початку визначає, яка форма підсумкового контролю знань є найбільше прийнятною.
Кольори Америки
Старша генерація, яка поїхала з України в Америку, зберегла зовсім інші підходи до освіти й кар’єри. Так само, як і сімейних цінностей. Вони вже звикли жити там, в іншій країні, і навряд чи повернуться назад. Їхні діти займаються тим, що їм подобається. Нині умови для цього є в США. Вони не запитують себе, де хотіли б мешкати. У них навіть не виникає таке запитання, бо вважають себе американцями, а свої канікули прагнуть проводити якщо не в Німеччині, то деінде. Їздять туди в табори й чудово спілкуються російською та англійською мовами.
Їхні батьки найбільше в реальності цінують свої родини, стосунки з друзями та людьми, з якими роблять бізнес. І на перше місце ставлять Бога. Часто мають відчуття, що несуть відповідальність навіть за тих, кого не зустрічали.
Якщо уважно поглянете на фото, без зайвих слів стає зрозуміло, що мо¬лодь там веде здоровий спосіб життя. У школах і коледжах, де навчались Віллі, Алекс і Рувим, є можливість займатися баскетболом, тенісом, лег¬кою атлетикою, американським і звичайним футболом.
Разом із друзями люблять кататися на автомобілях, ходити на пляж, у кіно, подорожувати, їздити на пікніки. У лісі відведені спеціальні місця, де можна розмістити трейлер, в якому є і світло, і вода, і всі зручності. Одно слово, віддають перевагу активному відпочинку. Хоча якщо говорити про харчування, то оберуть скоріше McDonald's, ніж «Пузату хату» (як було в Києві). А якщо вести мову про дружбу, то там більше кожен сам за себе.
Підлітки дуже рано починають працювати, з 16 років. Самі, зазвичай, заробляють на навчання. З цього ж віку ко¬жен має власний автомобіль. Коли їхали в Україну до не дуже заможних родичів, передбачали, що всі розваги й поїздки оплачуватимуть самі. Побували і в Києві. Столиця сподобалась, так як і Рівне, яке відвідали. Але дівчата, зізнались чесно, і в такій кількості, як їх побачили, гарніші на Рівненщині. Алекс розповів, що американці мають офіційний дозвіл на купівлю та зберігання зброї для самозахисту. У них усюди чисто, рівень життя високий. Люди почуваються щасливими.
«Твій стиль називається «стріт фешн»? – запитала у Віллі, який навіть до Києва поїхав у високих шкарпетках, майці та шортах. «Не надто замислююсь над цим, просто одягаюсь так, як мені подобається. Вважаю, що вуличний одяг повинен бути зручним, а на шкарпетках – кольори Америки», - відповів. Хоча звернула увагу на ринку Петрівка, коли його вибирав, дивився, чи він брендовий, чи ні.
За кордоном, дізналась, явище street fashion виникло давно, люди просто вбирались у те, в чому їм було комфортно, і байдуже, хто що про це подумає. В нас, для прикладу, існують певні стереотипи. Бо ходити по вулиці в спортивному костюмі – це нормально, а коли людина якось креативно вирядиться – це вже навпаки - ненормально. Думаю, street fashion – це, перш за все, зручність, а вже потім прагнення вирізнятись.
Швидко промайнули п’ять днів, і треба було хлопцям повертатись спочатку в Німеччину, а потім - в Америку. Чесно кажучи, вони вже не могли дочекатись від’їзду. По своїй суті американцям, і не лише підліткам, важливо бути най-най. Перемога – основа американської психології. Це - найголовніше.
Усвідомлюю, що мені дуже пощастило в цьому житті, бо народилася в Україні. І хоч би хто й що зараз говорив чи думав, на кшталт «ото вже патріотка…», саме такою і є. Звісно, дуже хотілося б подорожувати, побачити інші культури, поспілкуватися з людьми їхньою чи зрозумілою для всіх мовою жестів, спробувати кухню, що відрізняється від української. Якщо запитаєте, чому так думаю, відповім: «Є мільярди людей по всьому світу, які живуть і працюють важче за мене, тому відчуття вдячності є важливою цінністю мого існування».
Марія КУЗЬМИЧ.