Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Упродовж 20 років активної участі в миротворчих операціях понад 50 тисяч громадян України проходили службу в гарячих точках під прапором Організації Об’єднаних Націй та інших міжнародних формувань. Багато українців, які зробили свій вибір на користь професійної діяльності як штабні офіцери, працюють на посадах в ООН. Через 20 років знову намагаємось визначити, доцільно чи ні брати участь у миротворчих операціях. Події, що відбувалися в Кот-д’Івуарі, підтвердили, що треба. Україна показала, що спроможна виконувати завдання з мирного врегулювання конфліктів. Не зважаючи на політичні суперечки, військові своє завдання виконали, підняли імідж держави й забезпечили реалізацію завдань, які поставило керівництво ООН.
Будні та свята Івана Болкуневича проходять у військовій частині А-0153 в Сарнах з 1999 року, коли прийшов сюди на контрактну службу. Народившись у родині ветеринарного лікаря, яким була його мама Ірина Данилівна, а тато – залізничник Іван Іванович, думав після 9 класу піти стопами батька. Але вступити до Львівського державного технікуму залізничного транспорту не пощастило. Поталанило у ВПУ-22, де за три роки став електриком–водієм і одразу пішов в армію. Закінчив школу сержантів у селі Дівички Переяслав–Хмельницького району і через 6 місяців прибув у Білоцерківську ракетну військову частину 1667, де й відбував строкову службу.
Тепер у білятицького хлопця за плечима вже солідний досвід. Починаючи з 2004 року військовослужбовці 732–ої артилерійської бази озброєння, що в Сарнах, брали участь у миротворчих місіях. Начальник бази, підполковник Олександр Сварицевич на урочистостях з нагоди 50–літнього ювілею частини не міг не сказати про тих, хто набував його за межами України. Серед них - друзі старшини Івана Болкуневича: старший прапорщик Віталій Куришко (Косово, колишня Югославія), старший сержант Сергій Балабушка (Ірак, Ліберія), сержант Ігор Скибан (Ліберія). Далеко від рідної землі, дому й родини, у незвичних складних природно–кліматичних умовах, цілодобово, чесно й самовіддано вони вартували мир. Сьогодні їм дякують уряди та народи тих країн. Військовослужбовці і в нинішніх непростих умовах гідно виконують свої службові та посадові обов’язки. Мають гарні показники в бойовій і гуманітарній підготовці. І вдень, і вночі несуть службу з охорони об’єктів військової частини.
Сам Іван побував в Іраку. В одному батальйоні з Сергієм Балабушкою, Віталієм Скринніковим, Сергієм Удовиченком охороняли базу, на якій перебували всі війська (поляків, казахів, американців), присутні там. Спочатку пройшли 3–місячні збори, половину терміну яких відвели на вдосконалення фаху. В Івана – зв’язківця. Крім того, у ході підготовки особового складу загону до виконання завдань за призначенням усебічно вивчали ділові, морально-психологічні якості та сімейний стан кожного військовослужбовця. До слова, однією з умов виїзду за кордон Івана був нотаріально засвідчений дозвіл дружини Олени. Як і батьки, молода жінка дуже переживала за чоловіка, який до останнього дня не повідомляв про свої наміри.
6 грудня 2004 року військовослужбовці після 4–годинного перельоту залишали трап літака. В Україні термометр показував мінус 17, а чужа країна зустріла 40–градусною спекою. Тяжко було спочатку акліматизуватись. Щодо мови, то араб–перекладач, закріплений за батальйоном, добре володів як англійською, так і російською, яку вивчав у Львові. Тож думку про нашу державу мав позитивну. А спілкувались солдати часто з допомогою жестів, ходили один до одного в гості. База була одна, а табір - у кожного свій.
Крім клімату (в лютому часто йшли дощі), природи, вражало життя чужоземців. Екологічно чисті, збудовані з солом’яно–глиняних блоків, хатини–мазанки з такою ж підлогою. Або ошатні 2-3 поверхові з пальмовим оточенням, де жили шейхи. Дивувались іноземці, що в молодих солдатів дома лише одна дружина, яка і пере, і куховарить, і дітей виховує, і прибирає. У них щонайменше 3. А чоловіки п’ють чай, курять кальян, одно слово, відпочивають.
Ще одна традиція, з якою познайомився Іван, - якщо не хочеш більше чаю, треба не допити його до кінця, трошки залишивши на дні чашки. Дізнався про неї під час поїздок з командиром, який налагоджував контакти з органами місцевого самоврядування. Як людина, яка забезпечувала зв’язок з Україною, мав можливість підтримувати його безперервно зі своєю родиною, коли заступав на добове чергування. Перший місяць пролетів непомітно, два останні тягнулись надто повільно. Через 8 місяців і 2 дні повернувся додому, синочок (нині третьокласник Сарненської СШР № 5) уже бігав.
Що дало Івану Болкуневичу перебування в Іраку? Насамперед, досвід, який можна здобути лише там. Дружні відносини між військовослужбовцями, як офіцерами, так і солдатами, без підлабузництва. Ніяких крадіжок не було. З друзями трималися купи. А ще разом відзначали дні народження. В арабів за 5 доларів можна було купити запеченого коропа з овочами та їхнім хлібом–лавашем. Хотілося б, звісно, поїхати туди знову. Знову ж таки, однією з причин є бажання покращити фінансове становище. Щиро заздрить росіянам і білорусам, в яких професія військового – престижна. І відповідна заробітна плата. Але зараз жорсткіші умови відбору, вимоги, серйозніші комісії. Вікових обмежень немає, розповідає Іван, але понад 3 рази їхати не дозволяють.
Переконаний, що кожен юнак має пройти строкову службу, а не отримувати військовий квиток шляхом підписання річного контракту, аби не йти в армію. Після «гражданки» і виправка не та, і спортивна підготовка шкутильгає. Щодо дідівщини, якої бояться, що часто стає причиною відмови від служби в армії, то вона, на жаль, була й залишиться, вважав, що ніхто її не відмінить. Така вже традиція, хоча й неправильна.
У 2002 році Україна виступила з ініціативою проголосити Міжнародний день миротворців ООН з метою відзначення всіх, хто брав і продовжує брати участь у миротворчих операціях під прапором організації, а також вшанування пам'яті тих, хто віддав своє життя заради миру. Її підтримали члени Комітету, а в грудні того ж року на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН одностайно схвалили внесену українською делегацією резолюцію, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців.
Понад 740 військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 9 миротворчих операціях ООН, зокрема Грузії, Ефіопії та Еритреї, Сьєрра-Леоне, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії… Її участь дає вагомі позитивні результати, серед яких - зміцнення авторитету держави, створення сприятливого клімату для налагодження та активізації двостороннього економічного співробітництва з відповідними країнами, а також набуття військовослужбовцями цінного професійного досвіду.
Сарненські миротворці, і серед них Іван Болкуневич, заслужили високу повагу не лише іракського народу, а й військового керівництва.
Користуючись нагодою, він привітав із Міжнародним Днем миротворця своїх друзів, усіх солдатів миру та членів їхніх родин. Світ неспокійний і сьогодні, а тому їх складна й небезпечна робота дає надію сотням тисяч людей у гарячих точках планети на мирне життя та щасливе майбутнє.
Марія КУЗЬМИЧ.