Сарненські новини online

Роки, як казкові легкокрилі птахи, яким ніколи зупинитися.

Свято-Почаївська лавра - скарб Кременецької землі. Незрима благодать обіймає душу, коли ступаєш на гору, де височіє святиня. І легко враз стає на душі, і плакати хочеться навзрид. Господи! Спасибі Тобі, що призиваєш, що не даєш душам нашим марніти в гріхах… З ласки Божої щороку парафіяни Свято-Георгіївського храму села Зносичі на чолі з отцем Анатолієм Чернюком їздять до Почаївської лаври. Цьогоріч паломницьку поїздку організували в день святого Олексія чоловіка Божого. 49 осіб виявили бажання відвідати прославлену Всевишнім землю, приклонитись її святиням.

Кожен храм Києво-Печерської лаври має свою історію та неповторний образ, що склався під впливом різних епох. Але ні часи, ні мінливість архітектурних стилів не погасить древній молитовний дух лаврських церков. З любов'ю та вірою відродилися вони нашими православними предками. Їх склепіння призначені для соборної молитви, проповіді Слова Божого, здійснення святих таїнств.

У колективах державних лісогосподарських підприємствах в останні дні січня пройшли традиційні щорічні профспілкові конференції, під час яких обговорили й затвердили колективні договори - основні документи, що регулюють відносини між колективом і роботодавцем і гарантують соціальний захист кожному працівнику. У них взяли участь представники обласного управління лісового та мисливського господарств. У Клесові побував заступник голови обкому профспілки працівників лісового господарства Василь Синюта, а в Сарнах – начальник відділу охорони та захисту лісу Віктор Глущик.

Його життя зіткане з протиріч: за паспортом – українець, за походженням – поляк, за прізвищем – схоже, серб. А насправді Павло Веренич давно зріднився з поліщуками, оскільки все життя працював на благо Сарненщини.

Нині Павло Іванович (історично достовірно було б Янович: батька, капітана Війська Польського, саме так звали) живе в Тинному, де з 1981 по 1994 рік очолював сільську раду. Перенесений інсульт дався взнаки на дикції, однак не зачепив цупку пам’ять і оптимізм.

- Досі пам’ятаю ту страшну ніч 1944-ого, коли загинула мама, - розповідає колишній сільський голова, - дивлюсь, а зі стіни відпадає штукатурка (фашисти бомбили Лунінець, де в той час жила сім’я).

Рятуючи дітей, молода жінка загинула.

83-річний житель села Пугач у роки Великої Вітчизняної війни підлітком пройшов жахи фашистського концтабору, став підпільником, потім партизаном, брав участь у легендарному Карпатському рейді по ворожих тилах у складі з’єднання Сидора Ковпака.

 
каже столітня жителька с.
Цепцевичі Єфросинія Похозей

Минуло чотири десятиліття відтоді, як став у солдатський стрій, прийняв військову присягу на вірність Вітчизні, але й досі з гордістю згадую про перші кроки в нелегкій науці перемагати.

Незбагненна властивість пам’яті: минають-пливуть роки. А вона бережно гортає сторінки пережитого нелегкого минулого Василя Іванюка, який, за традицією, до 15 лютого відрощує бороду

Був майже надвечірок, яскраво-червоне сонце поволі хилилося до небокраю. Ганна Бирюк із с. Велихів Володимирецького району, загартована тяжкою сільською працею, схоже, на втому не зважала.

З дитинства закоханий у футбол, Олександр Цицюра не піддався прикрому випадку, що призвів до інвалідності, не розлучився зі спортом, а став наставником обділених здоров’ям юнаків і дівчат. Очолюваний ним фізкультурно-спортивний клуб «Повір у себе» знають далеко за межами Рівненщини

Олена Жигалова, незважаючи, що розміняла дев’ятий десяток літ, прагне не піддаватися рокам і старості. Тримається, як кажуть, з усіх сил на плаву. Особливо радіє весні, коли розцвітають груші та сливи, що обіймають будинок. Посадила їх разом з чоловіком, який був справжньою опорою. А в житті ж у Олени Антонівни, як на довгій ниві.

«Небесных воинств, архистратиже, молим тя присно мы недостойнии…». Щонеділі й на свята під час літургії в храмі села Тутовичі звучить цей тропар, адже церква посвячена на честь святого архістратига Михаїла. З історичних джерел відомо, що цій святині 364 роки. Таких архітектурних пам’яток на Поліссі одиниці.

Вони ніколи їй не перечать. Ніхто. А їх, хороших, порядних і слухняних, у Соломії Бікус – 69: десятеро дітей, 27 онуків, 31 правнук і одна праправнучка.