Сарненські новини online

Чудова й весела пора року зима. Скільки святкових гарних днів. Один із прекрасних празників, що завершує зимові свята, – Хрещення Господнє. Цього дня, як ніколи, найкраще згадувати про велике таїнство Хрещення, напередодні святкування Хрещення Спасителя, а ще освячують воду, домівки, криниці та водойми.

14 жовтня минулого року підприємець Штефан Вагнер зареєстрував підприємство «Вагнер-транс». Нині воно має 5 автомобілів (фур), один ще проходить митне оформлення. Працюють тут 10 водіїв, які є підприємцями й орендують авто.

Вода – основа життя. У літню пору людина намагається бути ще ближче до освіжаючих морських хвиль, ставків, озер і річок з чистою та цілющою водою. Одні поспішають туди до сходу сонця, щоб посидіти на березі з вудкою, інші покупатися й поніжитися під променями сонця.

Як провести вільний час, кожен вирішує для себе сам. Хтось вибирає сидіння перед телевізором чи комп’ютером. А інший віддає перевагу фізкультурі та спорту.

Більшість людей не уявляють себе без спорту. Комусь це розваги й відпочинок, іншому - серйозна професійна робота. А скільки вже видів вигадало людство, не перелічити…

«Наймистецьким» майданчиком у райцентрі, схоже, може стати невеличкий квадратний скверик біля площі Перемоги – на розі вулиць Широкої та 17 Вересня.

У всі часи коваль був поважною людиною. Адже підкова, що висить над дверима хати на щастя, і меч, яким цей дім захищали від ворога, це майстерна робота людини з молотом у руках. Здавалося б, у 21 столітті ця професія мала б втратити своє значення. Але ж ні. Вчаться ковальській справі й нині. Нещодавно на виставці народно-ужиткового мистецтва в Сарненському історико-етнографічному музеї з цікавістю оглянув ковані вироби Володимира КРУГЛИКА з с. Глушиця. То ж захотілося познайомитися з майстром ближче, побачити, як з’являються на світ оригінальні речі з металу. Як з’ясувалось, коваль ще досить молода людина. Володимир скромно каже, що виготовляє вироби не сам, а разом з двоюрідним братом Олександром, який мешкає з родиною в сусідньому селі Люхчі.

За редакційним завданням їхали в смт. Клесів. Поблизу Случа помітили, як у небі кружляють, наче великі птахи, декілька дельтапланів. Професійна цікавість привела до місця, звідки троє молодих людей з пультами дистанційного управління керували авіамоделями. Валентина Атаманенко й Ігор Буцерога завітали на Полісся аж з Києва. А приїхали до однодумця, великого фаната авіамоделізму Олександра Лагуна. Про юнака «Сарненські новини» розповідали минулого року.

Народна мудрість свідчить: «У невмілого руки не болять».

З відкритих дверей невеликого залу фізкультурно-спортивного клубу «Повір у себе» ні-ні та й чувся юначий гомін. Обережно заглянула: декілька хлопців тренувалися, лежачи на спеціальних снарядах. Серед них упізнала неодноразового чемпіона Європи та світу Романа Набухотного, який нещодавно повернувся переможцем з Туреччини, де проходив чемпіонат світу з параолімпійських ігор. А от високого, чорнявого парубка, який робив вправи неподалік, бачила вперше…

Познайомились: Петро Шепель. Повірте, так легко попливла розмова, наче зустрілися давні знайомі. Адже юнак має щирий і відвертий характер, йому є про що розповісти, є чим поділитися, бо, захопившись пауерліфтингом, став сильнішим, впевненішим, розкутішим у спілкуванні. З гордістю відзначає: «Я щасливий, бо заняття цим видом спорту - те, що мені потрібно». Хоча Петрова дорога у фізкультурно-спортивний клуб була нелегкою. Народився в Кричильську, в сільській родині. А в селі як живеться дітям? Та ще коли доля обділила найдорожчим – зором? І старшому братові з народження не пощастило так само. Все ж хлопці з усіх сил намагалися не виділятися серед ровесників. Ходили в школу, допомагали батькам по домашньому господарству, у вільний час бігли пограти в улюблений футбол.

Перше, що впало в очі, коли прибули до будинку на вулиці Ярослава Мудрого, 1, - це клумби, на яких квіти наче переливаються всіма кольорами веселки. А біля них у холодочку дві лавочки, де бабусі ховаю-ться від спекотного сонечка й любуються красою, яку створила їх сусідка, жителька багатоквартирного будинку, вчителька з сорокарічним стажем Зоя Бохер.

Літньої пори в гості на обійстя Галини й
Данила Шмалюхів із Сарн заходять незнайомі люди. Прохання, частіше всього,
дозволити сфотографуватись біля квітів. А цієї різнобарвної краси навколо

Село Великий Мидськ Костопільського району донедавна було звичайною поліською глибинкою, куди рідко навідувалася навіть місцева влада. Нині ж сюди приїздять паломники з багатьох куточків Рівненщини, часом пропонують чималі гроші, аби на власні очі побачити живого страуса, що не боїться ні людської присутності, ані снігу з морозом, що, мабуть, так само набрид уже їм, як і нам…

У цьому переконаний заслужений тренер України Олександр Фесовець

сенс життя сільського священика Павла Дубінця

Уже пішов 17 рік, як отець Павло служить у храмі святої великомучениці Параскеви, що в селі Морочне Зарічненського району. Саме сюди в дитинстві привела мене вперше бабуся, жінка напрочуд добра та світла. Залишившись вдовою з шістьма маленькими дітьми, зуміла в роки воєнного лихоліття та важкі післявоєнні самотужки виростити їх достойними людьми. Саме бабуся Катерина неквапом, тихо розповідала нам про життя Ісуса Христа. І ці розповіді тоді здавались чудовою казкою. Адже то був час, коли й у церкву невільно було ходити, та й учили нас, що Бога не існує, що й казати, - атеїзм. Та храм уцілів і тоді, коли святині масово знищували, ніколи не закривав свої двері й донині дарує людям світлу духовну благодать.